Захисниці України 2

Сьогодні кожна із нас героїня.

Кожна. Без винятку.

Мати, яка оберігає сина та сім'ю.

Дружина, яка очікує на свого чоловіка.

Наречена, яка втратила коханого.

Сестра, яка щиро вірить, що зовсім скоро брат повернеться додому.

Донька, яка мріє знову обійняти батька.

 

Сьогодні, війна — велика трагедія та боротьба для українського народу. У 21 столітті ми, на жаль, це проживаємо. Тому, світ повинен знати своїх героїв!

 

І своїх дівчат, які готові голими руками боротись за свою землю та родину. Це наша країна, яка немає меж і готова стояти та тримати свій стрій завжди.

Спец. проект від SEPTEMBER — ЗАХИСНИЦІ УКРАЇНИ

Євгенія Котова

 

"Я життєрадісна людина, яка точно завжди бачить стакан на половину повним, а не пустим. Я вважаю, щоб не трапилося у моєму житті, я точно знаю, що по завершені

будь-якого питання все буде добре, питання вирішиться, плани відновляться, одним словом оптиміст), але зараз я помітила, що живу час від часу у якійсь своїй ілюзії…часом у більшість речей просто не віриться."

1. Який був ваш ранок 24 лютого?

Ранок 24, я відверто слабо пам'ятаю, більш мені пригадується 22-23 лютого, коли уже було підписано про ДНР/ЛНР, тоді я відчувала що щось та і буде….я, як людина яка раніше служила ( підписала я контракт у свої 19 років) для мене це завжди була боляча тема. Та, все ж повернемось до того самого 24…

 

Я була дійсно шокована, але спокійно на все реагувала…сусіди, мама, яка живе поруч, усі якось були стурбовані ( о крім деяких чоловіків сусідів) я намагалась заспокоїти знайомих, сусідів з панічними атаками, була дуже впевнена в своїх вчинках. Дуже хотілось маму відправити за кордон.

 

 

2. У який момент свого життя ви зрозуміли, що хочете захищати свою країну у прямому сенсі?

 

Я потрапила на службу у 2016, одразу після закінчення навчання, однак ніхто із моїх близьких авжеж про це не знав. Мені дуже кортіло пірнути у цей світ невідомості ( тоді для мене). До речі, тоді я не усвідомлювала слово «патріотизм» ( адже були можливості переїхати за кордон), хоча мені це було нецікаво, тепер я розумію йому так..

 

3. Як ви допомагаєте собі, коли складно емоційно?

 

Я перші 2-2,5 місяці взагалі не відчувала складності в собі, а намагалась приймати усі події… але потім якось все стало складно. Для себе я це пояснюю тим що, я досить викладалась перші місяці на всі 100%, понад людські можливості.. А зараз мені допомагає музика, танці перед зеркалом ( адже не треба забувати про свою жіночність!) і вперед!

 

4. Що ви скажете від себе, про окупантів?

 

Це складне для мене питання….стільки болі, стільки крові і жертв..

Сліз у мене немає, мабуть, це не є нормою, але важко якось реагувати «правильно» ( я переживаю все через себе, всередині). Зґвалтовані дівчата, смерті….. Іноді таки плачу.

 

Це не є людьми , це справжні дикуни і зло нашої планети, яке незрозуміло навіщо йде, і руйнує все на своєму шляху, через вказівки скажених «великих» людей.

 

5. Із яким посилом ви б звернулись зараз до усіх?

 

В мене скоріш за все один найважливіший для меня посил та сенс життя — це мир і добро.

Згадайте перші дні повномаштабної війни, як всі з різних куточків країни допомагали один одному. Це справжня сила. Я перші 2 тижня не випускала з рук телефон, спочатку волонтерила по рідному місту, потім допомагала по Україні.

 

Багато жінок були стурбовані та не знали як краще і на чому їхати, або втікати від смерті та рятували своїх дітей. Та все ж знайшлись люди у всіх регіонах з допомогою дитячого одягу, їжею і великим сердцем.

Реквізити:

 

Окремий батальйон оборони м. Кривий Ріг

5375414121191729

Яровик Евгенія

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.

Також може бути цікаво: