Правила воєнного етикету радості

Відновлюємо здатність радіти життю: чому це так важливо?

 

Перший етапи війни українці довго не могли дозволити собі бути щасливим. Було чимало хвилювань: «Я можу дозволити собі цю радість чи ні? Іншим же погано». Важливо, що не лише дозволити, а відчувати — радість. А ще складніше — бачити людей, які ВЖЕ змогли дозволити собі радість і щастя, і відчувати при цьому спазм болю всередині. Чому ж нас так тригерять інші люди? Все через внутрішній конфлікт, який ми не в силі вирішити. Ми ставимо блок на життя зі щоденною радістю, але мало замислюємося про те, що цих днів життя нам назад ніхто в іншій формі не поверне.

 

Пам'ятаєте про "принцип літака"? Ви нікому не зможете допомогти за відсутності ресурсу! А наш ресурс та енергія — штука вичерпна. Відновлюється через відчуття життя. І не його болю, а саме радості.  Пригадайте, що приносило вам радість до війни. А якщо це не приносить задоволення з першого разу — пробуйте ще, а потім знову. Дайте собі право на персональну радість. 

Правила воєнного етикету радості

 

Потрібно володіти певною майстерністю, щоб вписати ваші сторіз і публікації у воєнний контекст. Що зазвичай торкає людей? Коли інші публікують контент один-в-один таким, яким він був ще рік чи два тому. Складається враження, що така людина заперечує реальність. Начебто в її світі (і у вашому, адже ви не випадково пов’язані в мережах) нічого не відбулось. Увесь час «плакатися» назагал теж не варто — людям і без вас вистачає суму.

 

Найоптимальніший варіант — показувати своє життя, але в розрізі нових обставин.

 

Потрібно дотримуватися етикету радості, адже ми українці, які об'єднані одними перемогами та втратами.

 

Експерти наголошують, що є два аргументи. 

По-перше, ви наче й не зобов’язані дбати про реакції оточення, та ця фраза була актуальна рік тому. Зараз, якщо ви позиціонуєте себе патріотом своєї країни, мусите дбати в тому числі про людей своєї землі. Адже Україна — це, у першу чергу, люди, а не територія.

По-друге, вам може бути боляче від реакцій людей, серед яких не всі можуть (особливо зараз) добирати слова. Просто подумайте, чи є у вас ресурс, щоб це витримати.

 

Висновок: потрібно грамотно навчитись доносити про себе інформацію: «Ось тут я доначу на байрактари, машини, тепловізори, а ось тут — відпочиваю з родиною, рефлексую». Важливо не лише те, що ви робите, а й наскільки влучно й коректно ви доносите це в публічну площину.

 

Перш ніж вам захочеться звинуватити когось, хто сидить у ресторані чи плюскається в басейні на відкритому повітрі, нагадайте собі: «Я не знаю, в якому підвалі ще вчора сиділа ця людина. Можливо, це перший її вихід у ресторан за три місяці. І, можливо, цій людині зараз дискомфортно. Та вона хоче нагадати собі, як це — жити». Зі сторони різні мотиви часом виглядають однаково. Але, можливо, ще вчора цей чоловік чи жінка були на передовій. А сьогодні вони з рідними виїхали на відпочинок, і кожен хоче «ковтнути трохи нормального життя». І найголовніше: ви ніколи не знатимете, що відчуває зараз ця конкретна людина.

 

Отже: вас щось тригерить, зачіпає = у вас всередині щось болить. І тут слід, у першу чергу, не з іншими «розбиратися», а подбати про власне психологічне здоров’я і пропрацювати травму із психологом.

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is.

В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.

Вам також може бути цікаво: