Пошуки роботи. Як зберегти психічне здоров’я?

Я шукала роботу більше року. Правду кажучи, шукаю і зараз. Декілька разів була впевнена, що знайшла її, але кожного разу розчаровувалася через відмову або невідповідність вакансії реальним виконуваним обов’язкам. Формули успіху я не знайшла, бо її не існує. Чому?

Багато хто втратив роботу під час карантину, але це не про мене. Я пішла на фріланс десь за чотири місяці до його початку, а потім одразу пошкодувала про це. Я не шкодувала, що пішла з останньої роботи, тому що вона мені відверто не подобалася. Але я сильно засмутилася, що фріланс не приніс мені того, що я очікувала. Зараз, більше року потому, я почуваюся так само. Тож, це не був страх новачка.

Я не буду тут розповідати про переваги і недоліки фрілансу, бо вони надто індивідуальні. Просто знайте, що мені не зайшло і не сподобалося. Так, я не хотіла вставати зранку, їхати в офіс та просиджувати там штани весь день, тому я пішла. Але відразу почало не вистачати спілкування, різноманітності завдань, навіть поїздок у метро. Пошук почався. Я шукала дуже різні вакансії, багато де мені взагалі не відповідали. Намагалася повернутися на одне з минулих місць роботи. Мене не взяли. Знайшла майже ідентичну роботу, як позаминула, пройшла співбесіду – мені відмовили. Що ж далі?

Далі почався карантин. Враховуючи масштаби ситуації та закриття усіх офісів, я майже одразу припинила пошуки. Це було болісно і неприємно, тому що на цьому етапі я повинна була працювати на фрілансі, ненавидячи цю діяльність, аби прогодувати себе. Декілька місяців затишшя, на диво, принесли мені деякий спокій. Стан постійного пошуку і очікування є досить стресовим. Я вже мовчу про почуття безпорадності і непотрібності світу.

Думаю, багатьом з нас відоме це відчуття. Ми не знаємо ким бути. Не знаємо, чого хочемо. Карантин мені, як і багатьом, кого я знаю, приніс ясність того, ким я маю стати. Моїм призначенням у житті було писання. Я любила писати, я робила це постійно. Навіть на фрілансі, я писала. Мені подобалося це робити, але не подобалася сама схема фрілансу. І отже, я прийняла себе такою, якою була. А точніше – автором текстів. Я була настільки впевнена у цьому, що почала подаватися на будь-яку вакансію, яка мала хоч якесь відношення до писання. Отримавши багацько ігнорів та відмов, я знову задумалася.

Прийшовши до висновку, що мені не вистачає навчання у сфері, я натрапила на онлайн-курси. Повний локдаун закінчився, а я пішла вчитися на сценариста. Чом би й ні? Я уявляла себе у ролі сценариста серіалів у Голівуді чи автора піксарівських мультиків. Це було би дуже прикольно! Але… Курс виявився жахливим. Дуже дорогий, а портфоліо ніякого. Досвід також був майже відсутній. Після таких курсів, як я не намагалася знайти роботу у сфері, майже завжди отримувала відмови.

Декілька разів натрапила на місця, куди мене могли би взяти. А проте, маючи невеличкий постійний дохід на фрілансі, я могла перебирати. Якщо роботодавець мені не подобався (у більшості випадків, вони самі не знали, хто їм потрібен і що ця людина буде робити), я відмовляла. Це може здатися дивним, враховуючи, що на той момент я перебувала у пошуку вже близько 10 місяців. А проте, я не хотіла йти аби куди, щоби потім знову зірватися у невідоме.

Приблизно у той час я зрозуміла, що у мене розвилася певна форма депресії. Я не ходила до психолога чи психотерапевта, як не ходжу і зараз. Є люди, яким потрібна професійна допомога, але я, як правило, справляюся сама. Однак, депресія – це не модне слово, яким можна розкидатися. Я почала набирати вагу ще на початку карантину. У мене все боліло. Але найголовніше – я майже нічому по-справжньому не раділа. Я майже не жила у той час, а постійно чекала. «От піду на роботу, і почну те-то…», «От піду на роботу, і куплю собі те-то…», «От піду на роботу, і буду дуже щаслива».

Негативні емоції можуть досить сильно захопити, особливо якщо відчуваєш безвихідь. Саме це я і відчувала. Я створила для себе світ, де власна цінність була пов’язана з тим, що про мене думають рекрутери. Те, що мене не запрошувала на роботу, дуже сильно впливало на моє ставлення до себе. Цікаво, що я не тільки перестала вірити у себе, як у спеціаліста, а і почала вважати себе некрасивою. Я думала, що якщо мені хронічно відмовляють, то це означає, що винна я. Значить, я недостатньо кваліфікована, розумна, приємна… Симпатична. Скажіть, до чого тут це? До всього. Усі речі пов’язані. Якщо падає самооцінка, то вона падає на усіх рівнях.

Порада: Ваше життя та самоствердження мало залежать від зовнішніх факторів. Вони залежать лише від внутрішнього стану. Якщо відчуваєте, що втомилися від пошуків, просто зупиніться. Справді зупиніться, а не відпочиньте, бо, повірте, я знаю, що навіть протягом відпочинку ви все одно будете про це думати.

Не дивлячись на депресію та почуття безвиході, я продовжувала пошуки. Мені продовжували відмовляти та не відповідати. Якось я говорила про це з татом.

Діалог:

— Я не розумію, чому мене не беруть? Я класний спеціаліст!

— Послухай себе, як ти це кажеш. Ти сама у це не віриш.

І це була правда. Я не вірила, але вперто продовжувала пошуки. Була впевнена, що мені на роду написано стати автором, і йшла до своєї цілі. Я почала розвиватися професійно, наповнювати портфоліо. Пройшла на той час декілька крутих курсів із письма та редагування (безкоштовно, до речі). Підписалася на The New Yorker. Подавалася уже з портфоліо та навіть отримала першу публікацію у друкованому виданні!

А потім, на початку цього року, я подивилася мультик «Душа» від Піксар. Якщо не дивилися, то дуже раджу. Подивилася і задумалася. А чи потрібна взагалі ціль? Багато з вас скажуть, що так. Куди ж без цілі? Йди до своєї мрії! І я вас підтримаю, принесу обід, читатиму ваші пости та розповідатиму усім про ваші професійні успіхи. Бо це справді круто! Але ж чи потрібна ціль мені?

Робота мрії, призначення, доля. З’явилося враження, що це просто пусті слова. Я стільки часу та нервів витратила на пошуки своєї «роботи», що зовсім забула просту істину – мені начхати на роботу. Ну, не на 100%. І я точно не буду робити те, що мені зовсім не цікаво. Але я завжди була прихильником концепції, що немає нічого важливішого сім’ї. Саме сім’я завжди давала мені ресурси. Із сім’єю пов’язані найкращі та найщасливіші спогади. Робота ніколи не була на першому місці.

Але я витратила рік (РІК!) на те, щоб це зрозуміти. Увесь рік я сварилася з людьми, ображала, ігнорувала, не слухала і не підтримувала їх просто тому, що була впевнена, що моя ідентичність, мій успіх та й узагалі усе моє життя залежить від роботи!

Коли я запропонувала головному редактору Мар’яні цю тему, вона мала бути завершена трошки інакше. Феєричним фіналом мав стати той факт, що я нарешті пішла на роботу.

На минулому тижні мені таки запропонували роботу. Хоч вона і була пов’язана з тим, що я не дуже люблю, але був і ряд важливих плюсів. Як от, близьке розташування від дому (ніякого транспорту), маленький колектив, новий офіс, маленька зарплата, але з перспективо, можливості кар’єрного росту. Я закрила очі на перший суттєвий недолік і з радістю прийшла на перший робочий день. Нарешті! Кінець пошукам, кінець негараздам! Я комусь потрібна! Мене так хвалили!

Спойлер: День виявився жахливим. Такий вид роботи (редактура), специфіка текстів (наукові статті), мова вичитки (українська) – мені не підійшло абсолютно все. Я люблю, пишу та читаю англомовні тексти. Я ненавиджу технічне редагування тому, що я не дуже уважна до деталей, та й мені неймовірно нудно. Я шукала динамічну та жваву роботу, а знайшла щось навіть гірше за фріланс. Я дуже-дуже засмутилася і вирішила туди не повертатися. А також зупинити пошуки.

Тож, чи потрібна мені робота мрії? Нє-а. Мені було би цікаво змінити те, що я роблю, це точно. Але ціль та «ідеальна» робота мені насправді не потрібні. Навіть кар’єрою я поки що не надто цікавлюся. Хай усе йде так, як йде. За цей рік я зробила можливе і неможливе для того, аби знайти своє «призначення», яке насправді таке – бути щасливою. Я хочу і буду проживати кожен день як останній, бо він може таким бути. Я не буду чекати якогось дива, не буду будувати кар’єрні плани, бо вони мені не потрібні.

Я щаслива, коли збалансована. Я можу бути ким-завгодно, тому що я – крутий спеціаліст із дуже різноманітним досвідом. Цей рік не пройшов дарма, а багато чому мене навчив, від любові до себе до розуміння власного життя. А письменництво? Що ж, це все ще моє хобі і одне з найулюбленіших занять. Але, тільки хобі.

Якщо ви стикалися з подібним, то вам варто:

— Переглянути погляди на своє життя і на те, яку роботу ви шукаєте.
— Шукайте навчання не просто по відгуках, а дійсно те, яке потрібне роботодавцям.
— Якщо ви не можете впоратися з напрямком своїх думок, краще зверніться на декілька сесій до психолога.
— Позитив, позитив і ще раз позитив. Ви маєте вірити в найкраще.

— Це нормально, не знати, чим ви хочете зайнятися. Пошуки себе також прекрасні, і ваш досвід у різних сферах ніколи не буде зайвим.
— Ви і ваша робота цінна.