Наші внутрішні війни

Місяць тому ми стикнулися з тим, що докорінно змінило наше життя, наші відносини, цінності та наш внутрішній світ. Попри очевидну загрозу, яку війна несе нашому життю та фізичному благополуччю, відкритим залишається ще один фронт – психологічний. Це простір, де ми можемо бути найбільш вразливими; це простір, який може зробити нас ще сильнішими.

 

Перше за все варто сказати, що всі ми переживаємо з початку війни надзвичайно широкий спектр емоцій та почуттів. Гостра стресова реакція є адекватною реакцію психіки на події, що пов’язані з надзвичайною фізичною та психологічною небезпекою.

 

Наші реакції в стресовій ситуації можуть бути дуже різними: це сильна втома, нудота, тремтіння та головний біль, безсоння або нічні кошмари; це дратівливість, невмотивована агресія та злість, страх, тривога та очікування чогось страшного та невідворотного. Реакція на важкі стресові події може бути не тільки бурхливою – можливе емоційне оніміння, зціплення, ступор та внутрішня порожнеча. 

Попри те, що ми і так переживаємо складні часи, всередині нас спалахують внутрішні війни. Ті, хто відчувають смуток та біль, дуже часто знецінюють свої відчуття, забороняють собі жаліти себе чи жалітися близьким, не шукають підтримки та розради у близьких. В суспільстві все гучніше лунають слова про почуття провини перед тими, хто постраждав сильніше або не вижив. Ті, хто знаходяться у більш безпечних місцях, вимагають від себе більше дій, ресурсів та підтримки для інших, не зважаючи на своє здоров’я та ресурси.

 

Давайте зробимо паузу і замислимося над тим, чому ми воюємо з самими собою. 

Одним з важких ударів, який нанесла війна, є удар по нашому сприйняттю себе. Багато з нас в один момент опинилися в ситуації, в якій весь наш попередній життєвий досвід, освіта та професійна діяльність виявилися неактуальними. Стало не важливо, яку кар’єру ми побудували чи як багато досягли, втратили цінність матеріальні надбання. Перед лицем гострої загрози життю багато хто з нас відчув себе абсолютно безпорадним, розгубленим та безсилим. І це дуже болючий досвід для нашої індивідуальності, для нашого сприйняття своєї особистості. Тож не дивно, що коли перша хвиля шоку минула, ми чомусь вирішили, що не варті допомоги, прийняття та підтримки. З’явилося уявлення про те, що десь там є хтось інший (безумовно, кращий/сильніший/стійкіший за нас), хто впорався краще. Тож треба якнайшвидше стати кращим, більш зібраним та ефективним, адаптивним та підтримуючим, наступивши на горло своєму страху та болю.

 

Друзі, істина полягає в тому, що любов та підтримка – це не заслуга за правильні вчинки та внутрішню міць. Для того, щоб бути почутим та розділити свої почуття з іншими, достатньо просто бути собою. Підтримуйте контакт зі своїми близькими та друзями.

 

Просте питання мами «чи ти в шапці?» огорне вас турботою на весь день. Шукайте підтримки в професійних спільнотах та серед тих, хто розділяє ваші захоплення та хобі. Якщо ви прагнете анонімності, запишіться психологічні групи підтримки, безліч яких зараз діє онлайн та безкоштовно. Будьте терплячими та дбайливими по відношенню до себе. І тоді наші внутрішні перемоги стануть запорукою нашої великої спільної перемоги.

 

Автор: Kateryna Shyposha

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.

Вам також може бути цікаво: